Реферат-эссе

Дж. Свіфт «Мандри Гуллівера»

Джонатан Свіфт — великий англійський письменник-сатирик. Своє життя і талант Свіфт присвятив боротьбі за справедливість. Він був захисником прав простих ірландців, сприяв установленню миру між Англією і Францією, «ревно боровся за справу мужньої свободи», — як написав сам Свіфт про себе [2].

Практично все, що написав Свіфт, має характер соціальної і політичної публіцистики і тісно пов’язане з реальним життям Англії в першій третині XVIII ст. Почесне місце у світовій літературі Свіфт посів завдяки книзі «Мандри у різні віддалені країни світу Лемюеля Гуллівера, спочатку хірурга, а потім капітана кількох кораблів». Задум твору народився у гуртку лондонських дотепників, які придумували гумористичні історії від імені обмеженого ученого-педанта Мартина Скріблеруса (тобто «писаки»).

Жанрову природу «Гуллівера», якого нерідко називають романом, визначити не просто. Треба мати на увазі, що Свіфт не ставив перед собою суто художніх завдань, він писав насамперед памфлет у річищі своїх попередніх творів. Але політична пристрасть і філософська глибокодумність у поєднанні з широкою ерудицією і стилістичною майстерністю призвели до блискучого художнього синтезу. Свіфт широко застосовував уже готові поетичні засоби, сюжетні мотиви і цілі ситуації з арсеналу всієї світової літератури [3].

Твір Свіфта займає значне місце в контексті Просвітницької доби. Для розуміння твору важлива постать оповідача і головного героя – Гуллівера. Він – втілення просвітницького розуму.

Дослідженням творчості Дж Свіфта та мовних засобів сатири на матеріалі «Пригоди Гуллівера» присвячена стаття З.Е. Тбоева [3].

У статті аналізується індивідуальний стиль відомого англійського сатирика Дж. Свіфта. Автор розглядає мовні засоби, використовувані автором для досягнення сатиричного ефекту, ті фонетичні, лексичні, словотворчі, граматичні виразні засоби мови, до яких також відносяться стежки і стилістичні фігури.

Автор статті зазначає, що граматика та стилістика допомогти сатирику передати своє відношення до явищ дійсності. Так, Дж. Свіфт чітко висловлює своє ставлення до англійської монархії: She had observed how modest I was in my nature, … what an indignity I should conceive it to be exposed for money as a public spectacle to the meanest of the people. And as to the ignominy of being carried about for a monster, I considered that such a misfortune could never be charged upon me as a reproach if ever I should return to England; since the King of Great Britain himself, in my condition, must have undergone the same distress.

З.Е. Тбоев детально аналізує іронічні висловлювання в романі Дж. Свіфтаto (be exposed for money, of being carried about for a monster), а також контраст слів honour – indignity, ignomity – distress, які досягають ефекту антитези.

З.Е. Тбоев ретельно вивчає мову Дж. Свіфта та вибір ним лексичних і стилістичних засобів, які як детально висловився С. Моем: It is civilized prose, natural, discreet and pointed. There is … no extravagant vocabulary. It is an impeccable prose.

На думку, З.Е. Тбоева, абсолютно очевидно, що Дж. Свіфту удалося реалізувати приховані в звичайному вживанні, але наявні в мові комічні можливості. Сатирик блискуче користувався складною гаммою мови для поповнення і посилення засобів художньо-сатиричної виразності. Аналіз мовних засобів сатири Дж. Свіфта дозволяє стверджувати, що значення письменника в історії літературної мови значно, оскільки він збагатив його новими художніми засобами.

Про багатоплановість роману Дж. Свіфта зазначає в своїй статті «The 100 best novels, No 3 – Gulliver’s Travels by Jonathan Swift (1726)» Роберт МакКрам: «In its afterlife as a classic, Gulliver’s Travels works on many levels. First, it’s a masterpiece of sustained and savage indignation, «furious, raging, obscene», according to Thackeray. Swift’s satirical fury is directed against almost every aspect of early 18th-century life: science, society, commerce and politics. Second, stripped of Swift’s dark vision, it becomes a wonderful travel fantasy for children, a perennial favourite that continues to inspire countless versions, in books and films. Finally, as a polemical tour de force, full of wild imagination, it became a source for Voltaire, as well as the inspiration for a Telemann violin suite, Philip K Dick’s science-fiction story The Prize Ship, and, perhaps most influential of all, George Orwell’s Animal Farm» [6].

Як показує аналіз, «Мандри Гуллівера» – твір фантастичний. Фантастика – це витворені людською уявою неймовірні картини й образи, яких не буває у дійсності, але які допомагають якнайповніше виразити думки автора щодо цієї дійсності. Про це свідчать фантастичні або міфічні істоти, зображені Свіфтом:

  1. ліліпути (In a little time I felt something alive moving on my left leg, which advancing gently forward over my breast, came almost up to my chin; when, bending my eyes downwards as much as I could, I perceived it to be a human creature not six inches high, with a bow and arrow in his hands, and a quiver at his back. In the mean time, I felt at least forty more of the same kind (as I conjectured) following the first. I was in the utmost astonishment, and roared so loud, that they all ran back in a fright; and some of them, as I was afterwards told, were hurt with the falls they got by leaping from my sides upon the ground [4, с. 11]);
  2. велетні (He appeared as tall as an ordinary spire steeple, and took about ten yards at every stride, as near as I could guess. I was struck with the utmost fear and astonishment, and ran to hide myself in the corn, whence I saw him at the top of the stile looking back into the next field on the right hand, and heard him call in a voice many degrees louder than a speaking-trumpet: but the noise was so high in the air, that at first I certainly thought it was thunder. Whereupon seven monsters, like himself, came towards him with reaping-hooks in their hands, each hook about the largeness of six scythes [4, с. 62]) та ін.

Роберт МакКрам зазнає, що роман складається з чотирьох частин «Travels into Several Remote Nations of the World by Lemuel Gulliver (to give its original title) comes in four parts, and opens with Gulliver’s shipwreck on the island of Lilliput, whose inhabitant are just six inches high. The most famous and familiar part of the book («Lilliputian» soon became part of the language) is a satirical romp in which Swift takes some memorable shots at English political parties and their antics, especially the controversy on the matter of whether boiled eggs should be opened at the big or the little end» [6].

Отже, роман складається з чотирьох частин.

  1.  першій –  Гуллівер потрапляє до ліліпутів, крихітних чоловічків, у дванадцять разів менших за звичайних людей (The reader may please to observe, that, in the last article of the recovery of my liberty, the emperor stipulates to allow me a quantity of meat and drink sufficient for the support of 1724 Lilliputians [4, с. 30]);
  2. у другій – мандрівник опиняється в країні велетнів, а сам ніби перетворився на ліліпута (The farmer having (as I suppose by their talk) received such an account of me as his servant could give him, took a piece of a small straw, about the size of a walking-staff, and therewith lifted up the lappets of my coat; which it seems he thought to be some kind of covering that nature had given me. He blew my hairs aside to take a better view of my face. He called his hinds about him, and asked them, as I afterwards learned, whether they had ever seen in the fields any little creature that resembled me [4, с. 64]; The farmer, by this time, was convinced I must be a rational creature. He spoke often to me; but the sound of his voice pierced my ears like that of a water-mill, yet his words were articulate enough. I answered as loud as I could in several languages, and he often laid his ear within two yards of me: but all in vain, for we were wholly unintelligible to each other [4, с. 65]);
  3. у третій частині – подорожі Гуллівера до інших вигаданих країн (у цій частині Свіфт таврує тиранів, прославляє боротьбу за незалежність і волю). Гуллівер і місцеве населення, порівняно з попереднім сюжетом, немов міняються ролями, і поводження місцевих жителів з Гуллівером цього разу в точності відповідає тому, як поводився сам Гуллівер з ліліпутами, у всіх подробицях і деталях, які так майстерно виписує Свіфт: The king, who delighted in music, had frequent concerts at court, to which I was sometimes carried, and set in my box on a table to hear them: but the noise was so great that I could hardly distinguish the tunes. I am confident that all the drums and trumpets of a royal army, beating and sounding together just at your ears, could not equal it. My practice was to have my box removed from the place where the performers sat, as far as I could, then to shut the doors and windows of it, and draw the window curtains; after which I found their music not disagreeable [4, с. 96]. На прикладі свого героя він демонструє приголомшливу властивість людської натури: уміння пристосуватися (в кращому, «робінзонівському» значенні слова) до будь-яких обставин, до будь-якої життєвої ситуації, найфантастичнішої, найнеймовірнішої: I understood the manner of compounding them, and could direct his workmen how to make those tubes, of a size proportionable to all other things in his majesty’s kingdom, and the largest need not be above a hundred feet long; twenty or thirty of which tubes, charged with the proper quantity of powder and balls, would batter down the walls of the strongest town in his dominions in a few hours, or destroy the whole metropolis, if ever it should pretend to dispute his absolute commands.” This I humbly offered to his majesty, as a small tribute of acknowledgment, in turn for so many marks that I had received, of his royal favour and protection [4, с. 103];
  4. в четвертій книзі Гуллівер потрапляє до країни розумних коней – гуїнгнмів. Гуїгнгнми — це коні, але саме в них нарешті знаходить Гуллівер цілком людські риси – тобто ті риси, які хотілося б, напевно, Свіфту спостерігати у людей (We stood gazing at each other for some time; at last I took the boldness to reach my hand towards his neck with a design to stroke it, using the common style and whistle of jockeys, when they are going to handle a strange horse. But this animal seemed to receive my civilities with disdain, shook his head, and bent his brows, softly raising up his right fore-foot to remove my hand. Then he neighed three or four times, but in so different a cadence, that I almost began to think he was speaking to himself, in some language of his own [4, с. 174]. В служінні у гуїгнгнмів живуть злобні і мерзенні істоти – еху, як дві краплі води схожі на людину, тільки позбавлені цивілізованості і в переносному, і у прямому розумінні, а тому представляються огидними створеннями, справжніми дикунами поряд з вихованими, високоморальними, доброчесними конями-гуїгнгнмами, де живі і честь, і благородність, і гідність, і скромність, і звичка до стриманості: The beast and I werebrought close together, and by our countenances diligently compared both by master and servant, who thereupon repeated several times the word Yahoo. My horror and astonishment are not to be described, when I observed in this abominable animal, a perfect human figure: the face of it indeed was flat and broad, the nose depressed, the lips large, and the mouth wide [4, с. 178].
  5. Роман має риси сатиричного. Сатира письменника спрямована проти англійської монархії, можновладців, несправедливих законів, проти політиків, які мріють лише про високі посади, владу, яким байдуже, що діється за мурами їхніх замків і огорожами палаців [1].

Дж. Свіфт вважає, що система прогнила наскрізь, і планомірно проводить цю думку крізь весь твір, доводячи кожного разу, що всі біди і нещастя – це результат тієї політики, яка проводиться державою в особі короля і аристократії. Стійка неприязнь Свіфта по відношенню до правлячих монархів зумовила іронічний підтекст висловів сатирика про королівських персон: I do here renounce every thing of that kind; particularly a paragraph about her majesty Queen Anne, of most pious and glorious memory; although I did reverence and esteem her more than any of human species. But you, or your interpolator, ought to have considered, that it was not my inclination, so was it not decent to praise any animal of our composition [4, с. 5].

Сатирик явно дає зрозуміти своє відношення до монаршої персони, королеви Ганні Стюарт, правительки Великобританії і Ірландії з 1702 по 1714 рр. Дж. Свіфт виказує уявну похвалу достоїнств даної особи, лише для того, щоб знищити лестощі градацією I did reverence and esteem; the most pious and glorious memory; not decent to praise any animal of our composition.

Гуллівер продовжує вихваляти королеву, і чим довше він це робить, тим очевидніше завуальована насмішка сатирика над королевою: But as I was out of all fear of being ill-treated under the protection of so great and good an empress, the ornament of nature, the darling of the world, the delight of her subjects, the phoenix of the creation, so I hoped my late master’s apprehensions would appear to be groundless; for I already found my spirits revive, by the influence of her most august presence  [4, с. 75]. Іронічне відношення до британської королеви, засноване на гіперболічних метафорах і епітетах, примушує засумніватися в правдивості такого вихваляння і усвідомити критичне відношення автора до правителів Англії того часу.

Автор засуджує порочність вдач співвітчизників, саркастично висміюючи ті якості, які давно вже стали загальноприйнятими в суспільстві його сучасників: Hence it follows of necessity, that vast numbers of our people are compelled to seek their livelihood by begging, robbing, stealing, cheating, pimping, flattering, suborning, forswearing, forging, gaming, lying, fawning, hectoring, voting, scribbling, star-gazing, poisoning, whoring, canting, libelling, freethinking, and the like occupations: every one of which terms I was at much pains to make him understand [4, с. 198].

Особливий інтерес викликає опис богині Правосуддя ліліпутів, яка є пародією на справедливу Феміду, що зображується з пов’язкою на очах, як символом неупередженості, з рогом достатку і терезами в руках. Ваги – стародавній символ міри і справедливості. На них зважуються вчинки, зроблені смертними за життя. Ріг достатку – символ подяки або не подяки що з’явився перед її судом. Феміда – правосуддя, закон; її слуги (жерці) – судді і юристи. Римляни запозичили богиню правосуддя у греків, але замість рогу достатку вклали в праву руку меч: It is upon this account that the image of Just ice, intheir courts of judicature, is formed with six eyes, two before, as many behind, and on each side one, to signify circumspection; with a bag of gold open in her right hand, and a sword sheathed in her left, to show she is more disposed to reward than to
punish
[4, с. 42].

Отже, Свіфт писав за драматичної доби політичного лихоліття, коли політичні інтриги партій створювали ілюзію політичного розвитку монархії, але насправді доля країни визначалася таємною, але з розмахом поставленою роботою нового класу буржуа-підприємців, що беззастережно експлуатували розум на службі у грошей. Свіфт сповна заплатив тяжку данину політичного честолюбства своєму часові. Результатом став глибокий песимізм письменника, що закарбувався в «Мандрах Гуллівера». Значення Свіфта велике не лише для англійської, а й длявсієї європейської літератури. Він – з тих мислителів, які прагнуть поставити широкі філософські питання людського існування, людської природи, життєвого призначення людини, сенсу її буття, саморозкриття особистості.

Список використаної літератури
1) Давиденко Г.Й. Історія зарубіжної літератури XVII — XVIII століття [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://mobile.pidruchniki.ws/ 13500826/kulturologiya/satirichne_zobrazhennya_angliyskoyi_diysnosti_romani_dzhonatana_svifta_mandri_gullivera_
2) Над чим сміється Д. Свіфт у своїй книзі «Мандри Лемюеля Гуллівера»? [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.litrasoch.ru/nad-chim-smiyetsya-d-svift-u-svoj-knizi-mandri-lemyuelya-gullivera/
3) Тбоева З.Э. Языковые средства сатиры Дж. Свифта (на материале романа «Путешествие Гулливера») [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://cyberleninka.ru/article/n/yazykovye-sredstva-satiry-dzh-svifta-na-materiale-romana-puteshestvie-gullivera#ixzz2zoXqaTWs
4) Шалагінов Б. Джонатан Свіфт і його «Мандри Гуллівера» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.ekmair.ukma.kiev.ua/handle/123456789/2246
5) Jonathan Swift, Gulliver’s travels [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.planetebook.com/Gulliver’s-Travels.asp
6) Robert McCrum, The 100 best novels, No 3 – Gulliver’s Travels by Jonathan Swift (1726) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.theguardian.com/books/poll/2013/oct/07/100-novels-swift-gullivers-travels-mccrum